Еврейский след в японской конституции

 

Еврейский след в японской конституции

Неизвестные евреи



В канун Нового года в Нью-Йорке в возрасте 89 лет скончалась Беата Гордон, родившаяся в русско-еврейской семье в Вене. Не будучи ни адвокатом, ни историком она сыграла ключевую роль в написании послевоенной Конституции Японии. Именно благодаря ей женщины в Стране восходящего солнца получили права, которыми они никогда прежде не обладали, за что Гордон была награждена высшей японской наградой и благодарностью всех женщин Японии. О поразительных виражах своей жизни Беата Гордон рассказала в своих мемуарах под названием «Единственная женщина в комнате» (“The Only Woman in the Room”), опубликованных в 1995 году. 25 мая 2008 года в рамках VII Киевского международного фестиваля документальных фильмов «Кинолетопись» состоялась мировая премьера фильма японского режиссера Фудзивары Томиты «Семья Лео Сироты и XX век», повествующая о родителях Беаты Гордон и о ней самой.

Корреспондент Русской службы «Голоса Америки» Михаил Гуткин встречался с Беатой Гордон в ее манхэттенской квартире, где многое напоминало о ее связи с Японией. Тогда, в 2007 году, она сказала, что очень гордится прогрессом, которого достигли японские женщины за последовавшие шесть десятилетий.

Мы предлагаем вашему вниманию репортаж Михаила Гуткина, опубликованный Русской службой «Голоса Америки» в 2007 году.

«Все, что есть в этой квартире, – японские вещи. Это потому что я там долго жила», – говорит по-русски Беата Гордон, вводя гостя в дом. Сама она называет себя человеком мира, космополитом: «Я считаю, что мой дом – там, где живу я и моя семья».

Последние 50 лет г-жа Гордон живет в Нью-Йорке, но именовать себя космополитом у нее есть все основания. Она родилась в Вене в семье известного пианиста из России Льва Сироты, росла в Японии, училась в Америке. Биография Беаты читается, как захватывающий роман. Сейчас ей 83 года, но она продолжает выступать с лекциями, много путешествует и вот – дает интервью. Впрочем, обо всем по порядку.

«Мой отец, закончив консерваторию в Киеве, уехал в Вену, где стал учеником знаменитого музыканта Феруччио Бузони», – рассказывает она.

Это было в начале ХХ века. Лев Сирота стал одним из любимых учеников Бузони, и маэстро доверил ему премьерное исполнение своего концерта для рояля с оркестром, после чего молодой музыкант стал много выступать по всей Европе. Во время гастролей в Москве Лев Сирота получил приглашение от правительства Манчжурии. На его выступлении в Харбине оказался ведущий японский композитор того времени Косаку Ямада, который тут же пригласил пианиста в Токио. Так Лев Сирота попал в Японию – и влюбился в нее, улыбается Беата:
«Когда отец вернулся после этих гастролей, моя мать в Вене была крайне рассержена, так как его не было целый год. Она сказала: "Если ты снова куда-либо поедешь, ты должен взять с собой всю семью". Что и произошло в следующем году, когда его пригласили не только на гастроли в Японию, но и преподавать в Императорской Академии в течение шести месяцев».

Шестимесячные гастроли растянулись на 17 лет. Лев Сирота стал в Японии настолько известен, что даже его дочь узнавали на улице Токио. Беата довольно быстро заговорила по-японски, хотя по началу многое казалось ей в новой стране странным:

«Когда мы приехали в Японию, я увидела всех этих черноглазых людей с черными волосами, и спросила у мамы "Они что, все братья и сестры?". И я думаю, этот мой дурацкий вопрос навел моих родителей на мысль о том, что мне необходимо побольше узнать о других культурах, и это было замечательно».   

Дом в Токио, в котором выросла Беата, был настоящим салоном, где постоянно бывали артисты театра кабуки, танцоры, европейские музыканты, японские художники. Каждый день Беата общалась с людьми, говорившими на немецком, английском, русском, французском и японском языках – и сегодня она владеет каждым из них. Родители определили ее в немецкую школу в Токио, где она была одной из двух учениц-евреек.

Поначалу ее происхождение никого не интересовало. Однако в 1936 году пришедшие к власти в Германии нацисты прислали из Берлина новых преподавателей, которых ученики должны были приветствовать возгласом «Хайл Гитлер!» После этого родители решили отправить Беату учиться в Америку. В 1938 году она поступила в Миллс-колледж в Калифорнии. Президентом его была женщина, в колледже  были сильны феминистические настроения – и позднее идеи, которые почерпнула там Беата, сыграют важную роль в послевоенной истории Японии.

Однако до этого была война. В годы Второй мировой войны Беата жила в Сан-Франциско. Американскому правительству срочно понадобились специалисты, говорящие по-японски, но не японского происхождения: американцы японского происхождения, жившие в Калифорнии, были интернированы и отправлены в лагеря. Требуемых специалистов по всей стране оказалось 60 – или, как утверждает муж Беаты, Джозеф Гордон, который также входил в их число, 66 человек.

«Я писала пропагандистские тексты для радиовещания, которое вел Департамент военной информации (Office of War Information). Писала на японском, но тексты  озвучивал кто-то другой, потому что американцы знали, что в Японии остались мои родители, и они не хотели подвергать их опасности», – рассказывает г-жа Гордон.
Родители Беаты, как и другие иностранцы, еще до начала войны были отправлены в горные поселения, где находились под домашним арестом. Во время войны никакой связи между США и Японией не было, и Беата ничего не знала о судьбе отца и матери. Едва война закончилась, она сразу стала искать возможность поехать в Японию. Решение Вашингтона  подвергнуть эту страну атомной бомбардировке г-жа Гордон не одобрила:

«Я думала, в этом не было необходимости. Стороны уже вели переговоры о мире. И вообще, японцы уже были побеждены, их военно-промышленный комплекс был разбомблен».

Беата поехала в Вашингтон, где ей сказали, что она как гражданское лицо не может поехать в Японию, так как эта страна оккупирована. Но когда Беата сказала, что свободно владеет японским, ее сразу взяли на работу в качестве эксперта и направили в штаб генерала Макартура в Токио. Прежде чем приступить к работе, Беата разыскала отца:

«Я была поражена тем, как он выглядел. Лицо было покрыто морщинами, он выглядел изможденным и был очень худой».

Работа Беаты заключалась в отслеживании политической ситуации в Японии. Она хорошо помнит, как холодным утром 4 февраля ее вместе с другими сотрудниками политотдела  вызвало высокое начальство. В кабинете было чуть более 20  человек, рассказывает она: 

«Наш начальник, генерал Уитни, сказал: "Согласно приказу генерала Макартура с сегодняшнего дня вы являетесь Конституционной ассамблеей. Вы должны подготовить новую конституцию Японии в соответствии с Потсдамской декларацией. Эта работа абсолютно секретна. Вы не имеете права говорить о ней даже другим сотрудникам штаба. Иными словами, о ней не должен знать никто, кроме присутствующих здесь. И еще… Вся работа должна быть завершена в течение 7 дней"».

Приказ был крайне неожиданным. Никто из присутствовавших никогда прежде не занимался конституционными вопросами, и уж тем более не принимал участие в подготовке столь важного документа. Но приказ есть приказ… Поскольку времени было в обрез, новоявленные члены Конституционной ассамблеи Японии поделили работу. Беате, как единственной в этой группе женщине, поручили разработать права женщин. Она с радостью согласилась:

«У японских женщин не было вообще никаких прав, за исключением права голоса, которое им дал генерал Макартур в ноябре 1945 года».

Беате Гордон было тогда 22 года, но у нее уже были вполне определенные идеи о равноправии женщин. Они были сформированы либеральным образованием, полученным в Америке, и личным опытом жизни в Японии. Она видела, как на улице японские женщины непременно ходили не рядом, а позади своих мужей; как женщины никогда не садились за стол вместе с гостями-мужчинами; она слышала, как они тайком восхищались правами, которыми пользовались европейские и американские женщины.

В разрушенном войной Токио Беате удалось найти тексты конституций 10 государств, и в своей работе она опиралась на них. Она подготовила главу, в которой были прописаны политические и социальные права женщин. Однако американский полковник Чарльз Кэдис, возглавлявший работу комитета, возразил, заявив, что стольких прав нет даже у американских женщин, и Беате пришлось умерить свои амбиции: 

«Полковник Кэдис позднее написал в своих воспоминаниях, что я плакала у него на плече. Я такого не помню. Я действительно всплакнула, но не у него на плече. Я относилась к нему с большим уважением, и была очень расстроена тем, что он не поддержал меня». 

Проект Конституции был одобрен генералом Макартуром и представлен на рассмотрение японского парламента. Беата полагала, что ее миссия на этом закончилась. Однако примерно через месяц ее срочно вызвали в штаб американских войск и попросили поработать переводчицей на очень важной встрече с представителями японского правительства. Как выяснилось, обсуждался проект Конституции.

Переговоры начались в 10 утра и шли очень трудно. Японцы настаивали на том, чтобы за императором сохранилась роль в политической жизни страны; американцы были против. Когда дошла очередь до прав женщин, было уже 2 часа ночи. Японцы утверждали, что предоставление столь широких прав женщинам противоречит их традициям и культуре, но усталость брала свое. К большому удивлению Беаты, полковник Кэдис сказал: «Господа, права женщин дороги сердцу мисс Сироты. Давайте не будем спорить».

«Я думаю, что японцы были так поражены, что такие слова прозвучали на переговорах такого уровня, что быстро согласились», – комментирует Беата. 

Так называемая «Мирная Конституция» была одобрена японским парламентом осенью 1946 года. А весной следующего года Беата вернулась в Америку. Сообщения о том, что Конституция была написана американцами, впервые появились в японской прессе лишь после того, как войска США покинули Страну восходящего солнца в 1952 году, но информация не получила широкой огласки. Беата Гордон не рассказывала о своей роли не только потому, что информация была засекречена, но и потому, что не хотела, чтобы реакционные силы в Японии дискредитировали Конституцию, указывая на то, что некоторые статьи были написана 22-летней девчонкой.

Лишь в 1994 году полковник Кэдис раскрыл секреты в интервью японскому телевидению. Вскоре после этого Беата Сирота Гордон опубликовала свои мемуары под названием «Единственная женщина в комнате» (“The Only Woman in the Room”). За прошедшие 60 лет женщины в Японии достигли значительного прогресса, чем Беата очень гордится.

 

 

http://www.golos-ameriki.ru/content/beata-gordon/1578048.html

 

 

 

 

Як Беата Гордон, донька кам’янецького єврея Конституцію Японії писала

Здавалося, які можуть бути точки дотику в доньки кам’янецького єврея та Конституції Японії? Та життя іноді робить такі круті віражі, що аж дух перехоплює...

Ця неймовірна історія розпочалася 4 травня 1885 року, коли в Кам’янці-Подільському в одній із численних єврейських родин народився хлопчик, якого назвали Левом (пізніше закріпився варіант Лео). Звісно, ця подія не мала практично жодних шансів бути вписаною в аннали історії. Але в хлопчика проявився надзвичайний талант до музики. Йому не виповнилося ще й п’яти років, як він сів за піаніно. А вже в 11 років давав уроки старшим за себе учням і їздив у концертні турне.

Звісно, щоб огранити талант юного піаніста, його треба було віддати на навчання до гарного музиканта-педагога. Тож Лев Сирота навчається в Києві в піаніста, композитора та педагога Григорія Ходоровського, продовжує музичну освіту в Санкт-Петербурзі. 1904 року 19-річний Лев Сирота переїхав у Відень, де його вчителем став італійський композитор, піаніст, диригент і педагог Ферруччо Бузоні.

Дебютний концерт Лео Сироти у Відні мав успіх. На ньому він разом зі своїм учителем зіграв сонату для двох фортепіано Моцарта, концерт для фортепіано з оркестром Бузоні (за диригентським пультом був автор). Завершився концерт фантазією «Дон Жуан» Ференца Ліста — точніше, її версією для двох фортепіано.

У Відні Лев Сирота одружився з Августиною Горенштейн — сестрою чудового диригента Яші Горенштейна. Горенштейни були родом із Києва, але 1911 року переїхали до Відня (їхня мама була австрійкою). 25 жовтня 1923 року у Відні в Лео й Августини народилася донька Беата.

 

 

Лео Сирота багато гастролював. Під час виступів у Москві він отримав запрошення від уряду Маньчжурії. На його концерті в Харбіні був провідний японський композитор того часу Косаку Ямада. Він одразу ж запросив піаніста виступити в Токіо. Так 1928 року Лео Сирота уперше потрапив до Японії. Розповідає донька піаніста Беата:

«Коли батько повернувся після цих гастролей, моя мама у Відні була дуже сердита, оскільки його не було вдома цілий рік. Вона сказала: «Якщо ти знову куди-небудь поїдеш, то повинен узяти із собою усю сім’ю». Так і сталося наступного року, коли його запросили не тільки на гастролі в Японію, але й викладати в Імператорській академії упродовж шести місяців». Правда, шість місяців розтягнулися на 17 років.

Отже, 1929 року шестирічна Беата стала жити в Японії. «Коли ми приїхали в Японію, — згадувала Беата, — я побачила там чорнооких людей із чорним волоссям і поцікавилася в мами: «Невже вони всі брати та сестри?» Гадаю, це моє наївне запитання навело моїх батьків на думку, що мені необхідно дізнатися більше про інші культури».

Будинок у Токіо, в якому зростала Беата, став справжнім салоном, де постійно бували артисти театру кабукі, танцюристи, європейські музиканти, японські художники. Щодня Беата спілкувалася з людьми, які говорили німецькою, англійською, російською, французькою та японською мовами, тож сьогодні вона володіє кожною з них.

Батьки віддали Беату в німецьку школу в Токіо. Там вона була однією з двох учениць-єврейок. Спочатку її єврейське походження мало кого цікавило. Проте 1936 року нацисти, які прийшли до влади в Німеччині, прислали з Берліна нових викладачів, яких учні повинні були вітати вигуком «Хайль Гітлер!» Після цього батьки вирішили відправити Беату вчитися в США. 1938 року вона вступила до Міллс-коледжу в Каліфорнії.

Президентом коледжу була жінка, в навчальному закладі були сильні феміністичні настрої. Пізніше ідеї, які засвоїла там Беата, зіграли важливу роль у повоєнній історії Японії. Але не забігатимемо вперед.

 

У роки Другої світової війни Беата жила в Сан-Франциско. Американському уряду терміново стали потрібні фахівці, які говорили японською, але не мали японського походження. Всіх американців японського походження, що мешкали в Каліфорнії, було інтерновано та відправлено в табори. Необхідних фахівців по всій країні виявилося всього 60. Або, як уточнює чоловік Беати, Джозеф Гордон, який також увійшов до їх числа, — 66.

«Я писала пропагандистські тексти для радіомовлення, яке вів Департамент військової інформації, — згадує Беата. — Писала японською мовою, але тексти озвучували інші, оскільки американці знали, що в Японії залишилися мої батьки, тож не хотіли піддавати їх небезпеці». Батьків Беати, як і інших чужоземців, ще до початку війни відправили в гірське поселення, де вони перебували під домашнім арештом.

Під час війни жодного зв’язку між США та Японією не було, тому Беата нічого не знала про долю батька та матері. Щойно війна закінчилася, як вона відразу стала шукати можливість поїхати в Японію. Рішення Вашингтона скинути на цю країну атомні бомби Беата не схвалила: «Думаю, в цьому не було потреби. Сторони вже вели переговори про мир. І взагалі, японців уже було переможено, їх військово-промисловий комплекс розбомблено».

Беата поїхала у Вашингтон. Там їй сказали, що як цивільна особа вона не може поїхати в Японію, оскільки цю країну окуповано. Але коли Беата повідала, що вільно володіє японською мовою, її відразу взяли на роботу як експерта та направили в штаб генерала Дугласа Макартура в Токіо.

В Японії Беата передусім розшукала батьків. Вона згадувала: «Я була вражена, як виглядав тато: виснажений, дуже худий, обличчя вкрите зморшками».

Робота Беати полягала в тому, щоб відслідковувати (сьогодні сказали би — моніторити) політичну ситуацію в Японії. Вона добре пам’ятає, як холодним ранком 4 лютого 1946 року її разом з іншими співробітниками політвідділу викликало високе начальство. У кабінеті було трохи більше ніж 20 чоловік. Генерал Кортні Уїтні сказав: «Згідно з наказом генерала Макартура, від сьогодні ви — Конституційна асамблея. Ви повинні підготувати нову Конституцію Японії відповідно до Потсдамської декларації. Ця робота абсолютно секретна. Ви не маєте права говорити про неї навіть іншим співробітникам штабу. Іншими словами, про неї не повинен знати ніхто, крім присутніх тут. І ще: всю роботу потрібно завершити упродовж семи днів».

Наказ був украй несподіваним. Ніхто з присутніх ніколи раніше не займався конституційними питаннями і тим паче не брав участі в підготовці настільки важливого документа. Але наказ є наказ... Оскільки часу було обмаль, новоспечені члени Конституційної асамблеї Японії поділили роботу. Беаті, єдиній у цій групі жінці, доручили розробити права жінок. Вона з радістю погодилася: «У японських жінок не було взагалі жодних прав, за винятком права голосу, яке їм дав генерал Макартур у листопаді 1945 року».

Беаті було тоді 22 роки, але в неї вже були цілком зрілі ідеї про рівноправність жінок, сформовані ліберальною освітою, здобутою в США, та особистим досвідом життя в Японії. Вона бачила, як на вулиці японські жінки неодмінно йшли не поруч, а за своїм чоловіком, як жінки ніколи не сідали за стіл разом із гостями-чоловіками, чула, як вони потайки захоплювалися правами, які мали європейські та американські жінки.

У зруйнованому війною Токіо Беаті вдалося знайти тексти конституцій 10 держав, тож у своїй роботі вона спиралася на них. Вона підготувала розділ, в якому було прописано політичні та соціальні права жінок. Проте американський полковник Чарльз Кедіс, який очолював роботу комітету, заявив, що стільки прав немає навіть у американських жінок, тож Беаті довелося стримати свої амбіції: «Полковник Кедіс пізніше написав у спогадах, що я плакала в нього на плечі. Я такого не пам’ятаю. Я справді схлипнула, але не в нього на плечі. Я ставилася до нього з великою повагою, тож була дуже засмучена тим, що він не підтримав мене».

Проект Конституції, схвалений генералом Макартуром, подали на розгляд японцям. Беата вважала, що її місія на цьому вичерпалася. Але десь через місяць її терміново викликали в штаб американських військ і попросили попрацювати перекладачем на дуже важливій зустрічі з представниками японського уряду. Як з’ясувалося, обговорювався проект Конституції.

Переговори розпочалися о десятій ранку і просувалися дуже важко. Зокрема, японці наполягали на тому, щоб за імператором збереглася роль у політичному житті країни, американці були проти. Коли дійшла черга до прав жінок, була вже друга година ночі. Японці стверджували, що надання таких широких прав жінкам суперечить їхнім традиціям і культурі. Але втома взяла своє. Беата дуже здивувалася, коли полковник Кедіс несподівано сказав: «Панове, права жінок дорогі серцю міс Сироти. Давайте не будемо сперечатися». «Я думаю, японці були так вражені, що такі слова пролунали на переговорах такого рівня, тож швидко погодилися», — прокоментувала цей епізод Беата.

Мирну Конституцію (оскільки її дев’ята стаття передбачала відмову Японії від війни як засобу ведення державної політики) було проголошено 3 листопада 1946 року, а 3 травня 1947 року вона набула чинності. Тому 3 травня щорічно відзначається як День Конституції Японії. За понад 60 років, що спливли відтоді, до Конституції Японії не внесено жодної зміни.

 

 

Навесні 1947 року Беата повернулася в США. Туди переїхали і її батьки.

Повідомлення про те, що Конституцію написали американці, вперше з’явилися в японській пресі 1952 року — після того, як війська США покинули країну, але ця інформація не мала широкого розголосу. Беата Гордон не розповідала про свою роль у створенні Конституції Японії не тільки тому, що інформацію було засекречено, але й тому, що не хотіла, аби реакційні сили в Японії дискредитували Конституцію: мовляв, деякі статті написала 22-річна дівчина. Тільки 1994 року полковник Кедіс розкрив секрети в інтерв’ю японському телебаченню. Невдовзі після цього Беата Гордон опублікувала мемуари «Єдина жінка в кімнаті».

Як зазначає журналіст Михайло Гуткін, автор матеріалу про Беату Гордон для «Голосу Америки», пані Беата дуже пишається тим, що за наступні шість десятиліть жінки в Японії досягли значного прогресу.

25 травня ц. р. під час відкриття VIІ Київського міжнародного фестивалю документальних фільмів «Кінолітопис» відбулася світова прем’єра фільму «Родина Лео Сироти і ХХ століття», створеного японськими кінематографістами (режисер Фудзівара Томіто).

 

 

http://k-p.net.ua/ludu/beata_gordon.shtml



Обновлен 20 янв 2014. Создан 19 янв 2014



  Комментарии       
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником
Shalom - Free Jewish Dating
html clock бесплатные часы для сайта
Flag Counter  Заметки по eврейской истории Еврейские Знакомства :: JewishClub.com Покупки в Германии: авиабилеты, звонки, посылки, автомобили счетчик посещений LINK_ALT Объявления и сайты русской Германии Еврейский мир "ROT SCHILD" Вас приветствует! www.lirmann.io.ua